Український ОПК: чи врятує нове міністерство оборонну галузь?

Найближчим часом вітчизняний оборонно-промисловий комплекс (ОПК) чекають зміни. Новини з таким рефреном ми регулярно читаємо та слухаємо останні роки три. Оскільки українську оборонку практично монопольно уособлює відомий збройовий монстр «Укроборонпром», то кажучи про чергову перебудову, в основному ньюсмейкери мають на увазі саме цей держконцерн, який об’єднує понад 130 підприємств галузі.

Найчастіше саму реорганізацію реформатори бачать по-різному, пише у своєму блозі на liga.net Максим Глущенко. Але всі єдині в одному: в нинішньому своєму вигляді концерн існувати не може – неповороткий, забюрократизований він не відповідає на виклики сьогодення. У квітні керівництво «Укроборонпрому» анонсувало реформу, в ході якої має з’явитися шість держкорпорацій по провідних напрямах. А ядром створення цих холдингів повинні стати 38 найбільш перспективних підприємств. Минуло всього кілька місяців і, схоже, озвучені плани почали серйозно коригувати. В кінці травня команда Айвараса Абромавичуса отримала «вісточку» від «старших товаришів» з Ради національної безпеки і оборони. В РНБО підтримують реформування концерну, але, судячи з усього, бачать цей процес трохи інакше, ніж нинішнє керівництво «Укроборопрома».

А трохи раніше проти окремих укроборонпромовськіх новацій виступило керівництво «Антонова». У зверненні до Президента представники одного з флагманів вітчизняної оборонки висловили чимало претензій. Мовляв, нинішнє керівництво «Укроборонпрому» буде безконтрольно втручатися в діяльність підприємств, права яких обмежуються, процеси реорганізації поспішні та  непродумані, функції Кабміну та держави номінальні, а важливі рішення будуть приймати члени наглядових рад, які не несуть реальної відповідальності за свої дії. А після зняття президента ДП «Антонов» з посади, колектив збунтувався і вимагає «відділення» від «Укроборонпрому».

Обурення підприємств галузі зрозуміло, адже на утримання держконцерну і необґрунтовано високі зарплати його топ-менеджерів вони платять сотні мільйонів. Але «Укроборонпром» так і не забезпечив завантаження виробничих потужностей, не залучив інвесторів, так і в цілому не впорався з завданням по створенню умов, які б стимулювали розробку нових зразків озброєнь і військової техніки.

В кінці травня секретар РНБО Олексій Данилов анонсував створення нового міністерства, яке буде відповідати за «формування і забезпечення реалізації державної військово-промислової політики». Передбачається, що першими кроками реформ оборонки стане створення посади віце-прем’єра – міністра розвитку стратегічних технологій та інновацій, який буде відповідати за реформування ОПК і розвиток космічної галузі.

Ідея створення нового міністерства не суперечить шляху, який позначило керівництво «Укроборонпрому». Ці дві реформи можуть жити разом, але заявлена корпоратизація – це обов’язковий крок, який потрібно зробити, щоб забезпечити умови для реального приходу іноземних інвестицій. Адже сьогодні навіть ті, хто готовий вкладеться в українську оборону, не мають гарантій, що завтра їх не викинуть з бізнесу.

Ідея профільного міністерства не нова, про неї говорять пару останніх років, як і про необхідність «головного» по оборонці в ранзі віце-прем’єра. В ідеалі, таке міністерство повинно стати центром прийняття рішень, пов’язаних з розвитком галузі, включаючи державно-приватне партнерство в сфері ОПК. Передбачуваний штат нової структури – до 150 чоловік, а майбутнього керівника відбиратиме атестаційна комісія. На сьогодні розглядаються 5 кандидатур (спочатку було 9), пов’язаних з Офісом Президента, оборонкою та  Мінекономіки.

Не треба бути екстрасенсом, щоб з самого початку припустити, з якими проблемами зіштовхнуться реформатори. Будь-яке міністерство – це перш за все кадри, які, як відомо, вирішують все. Міністр – ключова фігура, але у нього повинен бути ефективний управлінський апарат, який контролює виконання поставлених завдань. Причому, ці люди не повинні бути випадковими, які прийшли з черговою хвилею реформаторів. Можна оперативно написати штатний розпис нової структури, але ось заповнити її професіоналами – завдання більш складне. Очевидно, що перш за все звернуть увагу на менеджерів все того ж «Укроборонпрому», але тут крім досвіду потрібен ще імунітет до корупції, адже українська оборонка пронизана різними тіньовими схемами.

Наступною перешкодою для успішної роботи «міністерства ОПК» буде розбалансованість законодавчої бази. Очевидно, що жоден чиновник не буде брати на себе повноваження понад визначених законом. А на сьогодні ми маємо не цілісний законодавчий пул юридичних актів, а скоріше окремі юридичні пазли, які регулюють роботу галузі. І зібрати їх воєдино – завдання не з легких.

По суті, старт змінам повинна давати Верховна Рада. До сих пір законодавці не прийняли закон «Про оборонні закупівлі», проголосований в першому читанні ще в грудні 2019 року і до якого  є чимало претензій і правок. Для успішного старту потрібно коригувати закон «Про особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі». До речі, ще три роки тому Комітет з питань нацбезпеки і оборони рекомендував уряду «внести на розгляд Верховної Ради проект закону щодо проведення корпоратизації державних підприємств ОПК і особливостей управління корпоратизованими підприємствами в оборонно-промисловому комплексі України». Результат чекаємо досі. А без законодавчого забезпечення реформи можна і не починати.

Крім того, вибору шляху реформування має передувати не тільки фінансовий, але і технічний аудит. Адже саме можливість підприємств забезпечити повний виробничий цикл, бажано замкнутий, отримати необхідні технології – це відправна точка для визначення пріоритетів і правильних шляхів розвитку. Тільки тоді українські зброярі зможуть бути успішними і на світових ринках, і забезпечити потреби власної армії в нових видах ОВТ.

І найголовніше. Переконаний, що абсолютно неважливо, яку посаду обійматиме головний реформатор, якщо він не буде нести персональну відповідальність за результат реформ. Що ми і спостерігаємо не перший рік. Приходить чергова команда, проводить чергову презентацію, а коли треба озвучити результат, то на їх місце призначають вже інших. І так по колу.

Створення міністерства і призначення відповідного віце-прем’єра – це якраз шанс персоналізувати відповідальність за реформи, коли є стратегія, є рішення,  є конкретні виконавці, з яких можна спитати. Чи вийде в цей раз?

Є ідея або
бажання допомогти?

Залишайтеся на зв'язку і підписуйтесь на нашу розсилку