Максим Глущенко: Приватні військові компанії в Україні: заборонити не можна дозволити

На початку лютого до Верховної Ради було подано проект закону «Про військово-консалтингову діяльність», який передбачає легалізацію в нашій країні приватних військових компаній (ПВК). Раніше таку ідею висловлював заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони Сергій Кривонос. З огляду на те, що ініціатором ухвалення закону виступає представниця «Слуги народу» депутатка Василевська-Смаглюк, шанси проходження його через парламент є досить високими, пише Максим Глущенко в блозі  на  “Новом времени”.

За кордоном великі приватні військові компанії діють не один десяток років. Найвідоміша з них — американська Academi (раніше — Blackwater). У ній приблизно 20 тисяч співробітників, вона засвітилася в багатьох гарячих точках і досить часто зазнавала критики правозахисників і медіа. Інші міжнародні ПВК цілком порівнянні з серйозними державними структурами, а іноді і перевершують їх за кількістю персоналу і напрямами діяльності. Найбільшою можна вважати G4S (Group 4 Securicor) з британською пропискою, яка веде свою історію з 1901 року. Після численних злиттів і поглинань має (за різними джерелами) персонал 500−600 тисяч співробітників і пропонує свої послуги більш ніж сотні країн світу. До речі, ця компанія в 1992 році відкрила українську філію, яка займається охороною.

У нас, за всієї необхідності правового регулювання в такій серйозній сфері, на ініціаторів поданого законопроекту налетів шквал критики від ЗМІ і деяких експертів. Вони бачать ризики у створенні приватних «олігархічних армій» і відтоку кваліфікованих кадрів з воєнізованих державних структур до приватних — адже там можуть запропонувати солідніші гроші.

Але в першому випадку законодавці запевняють, що передбачили необхідні правові «запобіжники». Визначено, що українські ПВК, які отримали ліцензію, працюватимуть для іноземних замовників. Вони не зможуть воювати, а надаватимуть послуги з охорони осіб і об’єктів, навчання військових і силовиків, ремонту техніки, військового консалтингу, розмінування тощо. Водночас на території України співробітники компаній не мають права застосовувати зброю і фізичну силу. Виняток — тренування в тирі, навчання на полігоні. Тобто, поза тиром і полігоном озброєний співробітник ПВК — поза законом.

Що стосується відтоку кадрів, то деякі експерти пропонують зафіксувати в законі положення, згідно з яким обов’язковою умовою служби в ПВК є попереднє проходження військової служби в Україні не менше певного періоду часу. Але який термін служби визначати — незрозуміло: рік-два, 5−10 років? Звісно, така обов’язкова «опція» може бути наявною, але буде логічніше, якщо з’явиться здорова конкуренція між ПВК і офіційними військовими відомствами.

Так, приватні компанії можуть запропонувати кандидатам вищу зарплату й обирати найкращих. Але держава, якщо зацікавлена отримати на службу гідних, цілком може змагатися за допомогою соціальної захищеності військових, забезпечуючи їх житлом, дешевими кредитами, безкоштовною вищою освітою, лікуванням, медобслуговуванням, відпочинком тощо. І від такої конкуренції всі тільки виграють. А інакше можна нескінченно довго розповідати про реформи за «стандартами НАТО» і набирати особовий склад за «залишковим» принципом.

У законопроекті є кілька пунктів, які потребують особливої уваги. Так ПВК мають право купувати за кордоном товари військового призначення, які зберігатимуть на своїх складах і базах в Україні. І це, мабуть, найнеоднозначніший момент закону. Тут важко переоцінити механізм контролю, який має бути ефективним не тільки на папері. Передбачено, що за діяльністю компаній стежитиме створювана Національна комісія, яка здійснює держрегулювання у сфері військово-консалтингової діяльності. До неї входять представники від профільного комітету Верховної Ради у сфері оборони, Мінекономіки (зі складу держслужби експортного контролю), МВС, МЗС, СБУ, СЗР, Міноборони. Також передбачено створення Єдиного держреєстру товарів військового призначення, які є у суб’єктів військово-консалтингової діяльності.

Національна комісія має право контролювати ПВК, зокрема шляхом проведення планових і позапланових перевірок, а в разі потреби і позбавляти компанії ліцензії. У принципі, в комісії достатньо важелів для моніторингу як за зброєю, так і за діяльністю військових компаній. І тут питання лише в тому, щоб самі «контролери» дійсно професійно виконували свої контрольні функції.

Один із наслідків донбаських подій — це поява тисяч досить молодих людей, які важко адаптуються до поствоєнної реальності, не можуть знайти себе в цивільному житті, але готові ризикувати зі зброєю в руках. Але це їхній вибір, на який вони мають право. І ухвалення закону в ідеалі допоможе знизити гостроту відразу двох проблем цієї категорії громадян: соціальну й економічну. Але тільки за умови належного контролю, з чим у нашій країні часто не все гладко.

Є ідея або
бажання допомогти?

Залишайтеся на зв'язку і підписуйтесь на нашу розсилку