Максим Глущенко: план порятунку “оборонки”

Міноборони підписало контракти на закупівлю зброї та техніки на 1 млрд. гривень. Про це рапортує новий міністр Степан Полторак в телеефірі, розповідаючи, що тепер ми готові відбити напад.

Зрозуміло, що міністру всієї армії необхідно декларувати життєстверджуючі речі, але не треба допускати помилок свого попередника і видавати бажане за дійсне, адже контракти ще не означають поставку техніки прямо зараз, – пише експерт ВПК Максим Глущенко на ЛІГА.Блоги.

Справедливості заради, зауважу, що «візит» Полторока в Міноборони сильно відрізняється від заходу Гелетея. Уже в перші два тижні багато хто зрозумів – пересидіти/перечекати/повирішувати не вийде. Міністр налаштований рішуче і постійно це демонструє.

Він перший з міністрів оборони, хто допустив людей не з системи до “святая-святих” армії – до закупівель. Прийнято рішення запропонувати посади в Департамент державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів волонтерам – тим, хто на практиці, а не на словах забезпечував наші війська. Хоча черги з бажаючих поки не видно. І це зрозуміло – зарплату в 2 тисячі гривень навряд чи можна назвати привабливою пропозицією, а бюрократична махина та гори непотрібних паперів швидко відбивають охоту працювати навіть при всій любові до Батьківщини. Тим більше, що волонтери – люди дії, і звикли працювати без зайвої тяганини.

Я багато разів говорив, що перший крок у наведенні порядку із забезпеченням армії – це спрощення документообігу. Зараз на теренах боротьби з чиновницькою бюрократією вже зроблені перші кроки – скасовані понад 100 наказів міністра оборони, близько 10 постанов Кабінету міністрів, які так чи інакше ускладнювали прийняття на озброєння сучасної техніки та зброї. Планується провести аудит підприємств із залученням відомої світової компанії.

До кінця року Міністерство оборони обіцяє скласти державну програму розвитку Збройних сил на найближчі три роки, де чітко буде визначено структуру, порядок підготовки та стратегічні питання.

Незважаючи на біснування різного ґатунку експертів щодо початку масштабного наступу РФ 5-го, 7-го або якогось там ще листопада, цього, на щастя не сталося. Хоча непрогнозованість поведінки російської сторони вже стала притчею во язиціх, і чого і коли очікувати – навіть фахівець з розумом, наче два клали, не спрогнозує.

І хоча міжнародні експерти мнуться та чітко не підтверджують звіти РНБО про перекидання бронетехніки десятками одиниць, сумнівів щодо тієї чи іншої присутності в зоні АТО підготовлених військових вже ні в кого не залишилося.

Повертаючись до теми мільярдних договорів на поставку озброєнь в ЗСУ, хочу зауважити, що взятися їм в одну мить нізвідки. А нібито забиті всім, чого душа забажає, склади – це не більше ніж міф з розряду «чую дзвін, та не знаю де він». Техніку потрібно виготовити. На це потрібні і матеріальні, і людські ресурси. Потрібні комплектуючі, частину з яких доведеться купувати за кордоном.

Проблем можуть додати і вічні затримки з ухваленням державного оборонного замовлення. Це основний документ, який регулює, скільки і чого потрібно нашій армії. Відповідно всі цифри мають бути закладені в державний бюджет, а час уже підганяє.

Керівництво держконцерну «Укроборонпром» говорить про залучення інвестицій в оборонно-промисловий комплекс. Це те, про що я не втомлююся повторювати – світові лідери озброєнь можуть вдихнути в цю галузь нове життя. Головне, щоб слова не розходилися з ділом, а процес був чітко структурований і послідовний.

В першу чергу необхідно створити групу висококваліфікованих фахівців для розробки концепції та конкретної держпрограми – з календарним планом і кошторисами модернізації та інноваційного розвитку ОПК відповідно до військової доктрини країни.

І це потрібно робити вже зараз, на стадії підготовки доктринального документа.

Програму необхідно затвердити постановою Кабінету міністрів України, який має контролювати її виконання і нести відповідальність за це.

Якщо не визначити зони відповідальності, станеться те, що завжди трапляється – робота не зроблена, і всі по колу показують один на одного пальцем, шукаючи винного, замість того, щоб починати реальну роботу.

Без такої програми та чітко розписаних певних кроків, ми будемо тільки латати дірки, ремонтувати застарілу техніку, нехай навіть і в дві-три зміни, повторюючи помилки минулих років.

АТО на сході країни показала, що армія гостро потребує сучасної бронетехніки, артилерійських систем, бойових літаків і вертольотів, інших спеціальних засобів озброєння, наближених до стандартів НАТО.

Все це – великі матеріальні ресурси і гроші, внутрішні та зовнішні інвестиції для відродження і повного завантаження потужностей прославлених українських підприємств рівня заводу ім. Малишева, Мотор Січ, Антонова, переведення КРАЗа на виконання військових замовлень і т.п.

Ми не повинні втратити найцінніше – людей: інженерів, конструкторів, майстрів збройової справи.

Відступати нікуди. І якщо раніше говорили, що позаду Москва, то і тепер вона нікуди не поділася, але тільки нині вона – перед нами.

Є ідея або
бажання допомогти?

Залишайтеся на зв'язку і підписуйтесь на нашу розсилку