Максим Глущенко: Як перемогти оборонного монстра

Довгий час концерн «Укроборонпром» фактично був таким собі міністерством озброєнь, об’єднуючи сотні підприємств ОПК. Але сьогодні практично всі профільні експерти солідарні в одному: вітчизняний оборонний монстр себе вичерпав, він неповороткий, забюрократизирований, не встигає відповідати на виклики часу.

За визнанням керівництва держконцерну, 90% чистого доходу всього «Укроборонпрому» дає 27 компаній з 116. Тобто, з року в рік держава тягне «валізу без ручки» — неефективні підприємства з мільйонними заборгованостями та відсутністю перспектив.

Рецепти «лікування пацієнта» вже озвучувалися, пише Максим Глущенко для “Нового времени”. Це злиття однопрофільних виробництв ОПК, концентрація науково-виробничого потенціалу, скорочення кількості спецекспортерів із величезною маржею, наведення ладу з посередниками, найчастіше фейковими, які отримують невиправдано високі комісійні, позбавлення непрофільних активів і збиткових заводів і т. д. До цього додам необхідність кооперації з зарубіжними колегами — технологічним лідерами своїх галузей, і здорову корпоратизацію.

Є чимало інвесторів, які зацікавлені в нашій достатньо компетентній і в той же час недорогій робочій силі. Вони готові інвестувати, розвивати виробництво. Це дасть можливість виходити на більш розвинені ринки збуту з сучасними зразками озброєнь і військової техніки, і забезпечити ними свою армію. А додатково ми позбудемося необхідності імпортувати дорогу і далеко не завжди якісну техніку, яка потребує постійного обслуговування і комплектуючих з-за кордону. У стратегічно важливих сферах контрольний пакет акцій підприємств має залишатися у держави, але держава не здатна ефективно керувати оборонними підприємствами, і це вже не раз довела. А інвестор сам буде прагнути і прозорих процесів, і ефективності.

Одним з таких пілотних проектів був проект «Вертольоти України». Він об’єднував підприємства в цій галузі, і готовий був запуститися ще в 2012 році. Планувалося пізніше масштабувати проект і на інші кластери ОПК. За попередніми оцінками, це дозволило б зберегти від виведення в офшори через різні схеми з посередниками й агентськими виплатами $120-150 млн на рік. Очевидно, що за такої «ціни питання» ані цей кластер, ані жоден інший за весь цей час так і не запрацював за подібною моделлю.

Після приходу нового керівництва концерну влітку 2019 року було задекларовано кілька слушних кроків з цього набору. А днями заступник гендиректора держконцерну Роман Бондар заявив, що на місці ліквідованого «Укроборонпрому» мають з’явитися шість галузевих держкорпорацій за такими провідними напрямками, як ракетобудування, авіація, бронетехніка і т. д. Ядром створення цих галузевих холдингів стануть 38 найбільш перспективних підприємств, а ще 50 пройдуть процедуру оздоровлення.

Якщо задекларована реформа не захлинеться в черговий раз, то ми нарешті маємо шанс отримати сучасну і діючу систему оборонки. Керівництво концерну називає приблизні терміни народження пілотних проектів, які б відповідали новій моделі — 9-12 місяців. Але все це за однієї досить важливої умови — своєчасного законодавчого забезпечення процесу.

І ось тут якраз мій і без того стриманий оптимізм закінчується. Верховна Рада, буває, демонструє дива оперативної та злагодженої роботи, але, на жаль, не у випадку з оборонкою. Причому, якщо документи, що стосуються фінансування армії та самої галузі досить швидко проходять сесійний зал, то з ключовими базовими законами, що визначають розвиток на роки вперед, все складніше.

Наприклад, проект вкрай необхідного закону «Про оборонні закупівлі», проголосований в першому читанні ще в грудні минулого року, досі «зависає» в надрах парламенту. Звичайно, до нього багато питань. Але чому країна, що воює шість років, ніяк не може розібратися з ними?

А для успішного старту реформ ще потрібно коригувати закон «Про особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» й ухвалювати ще, як мінімум, один. Пригадується, що ще три роки тому Комітет з питань національної безпеки й оборони рекомендував уряду «внести на розгляд Верховної Ради проект закон щодо проведення корпоратизації державних підприємств оборонно-промислового комплексу України й особливостей управління корпоратизованими підприємствами в оборонно-промисловому комплексі України». Обіцянки-цяцянки? Минуло вже багато часу. Вибори всіх рівнів, зміни Кабмінів, ротація керівників всіх рангів. Все це знову відсуває прийняття важливих законодавчих ініціатив.

Втім, заступник гендиректора «Укроборонпрому» говорить, що проект закону «Про корпоратизацію підприємств ОПК» знаходиться в профільному комітеті Ради і навіть має там підтримку.

Очевидно, що після стількох років «реформування» оборонно-промислового комплексу виключно на папері та численних круглих столах, починаєш ставитися до планів з певною часткою скепсису. Але може депутати будуть схвильовані гостротою проблеми і все ж дадуть новій команді шанс?

У березні 2020 року Стокгольмський інститут дослідження проблем миру (SIPRI) опублікував дослідження щодо світового експорту озброєнь за минулий рік. Тенденція останніх чотирьох років: у світі обсяг поставок основних видів звичайних озброєнь зріс на 5.5% у порівнянні з 2010-2014 роками.

У першій п’ятірці провідних експортерів останніх років — США, Росія, Франція, Німеччина, Китай. Втім, «чемпіони» десятиліттями тримають свої місця досить стабільно: на цьому ринку посунути в бік когось вельми непросто. Україна займає 12 рядок списку, що начебто зовсім непогано. Якби не одне «але».

Падіння нашого збройового експорту в 2015-2019 роках склало 63%. Можна згадати, що в рейтингу 2016-го ми були в десятці найбільших експортерів, займаючи втретє поспіль дев’яте місце (дані за 2011-2015 роки).

Очевидно, що нинішнє просідання може бути пов’язано з декількома факторами. У їх числі події на сході країни — ми самі гостро потребуємо зразків озброєнь, як вже обкатаних, так і нових розробок. До того ж, довгими роками наш експорт тримався на радянській спадщині, розпродавати яку ми навчилися досить успішно. Але все коли-небудь закінчується.

Тим більше, що питання узгодження експортних поставок завжди були не тільки корумпованими, але і надто зарегульованими. Розвиток приватних підприємств у тій же бронетанковій галузі штучно гальмувався, а пріоритет надавався не надто потрібній для армії продукції, але виробленій на близьких до влади заводах.

Про ефективну маркетингову політику спецекспортерів теж говорити не доводиться. Я завжди ратував за модель, за якою спецекспортери за певних умов могли б конкурувати на одному ринку. Це змушувало їх працювати активніше і швидко показувало, хто ефективний, а хто ні. Але поступово цей механізм знову зійшов нанівець, а спецекпсортерів у ручному режимі закріплюють за різними ринками, пояснюючи це плюсами у вигляді усталених контактів. Але мовчать про мінуси — відсутність проактивної позиції, коли клієнтів чекають склавши руки, виникнення «договорняків» і корупцію. Має бути здорова контрольована конкуренція з простими та зрозумілими правилами.

А поки ми самі собі знаходимо пояснення, вони нікого, крім нас, не цікавлять. Світ збройового бізнесу вкрай конкурентний, і, вилетівши з першої десятки експортерів, ми продовжуємо опускатися вниз. І може статися так, що через 5-10 років під уже звичні розмови про реформування «Укроборонпрому» нас взагалі не буде в цьому списку.

Так що є хоч і слабка, але надія ще раз спробувати «перемогти» оборонного монстра і змусити його працювати ефективно. Головне, щоб важливість цього процесу розуміли всі учасники.

 

 

Є ідея або
бажання допомогти?

Залишайтеся на зв'язку і підписуйтесь на нашу розсилку