Коаліційна оборона, – Максим Глущенко

Окремим пунктом в коаліційній угоді, яку нарешті підписали, прописана реформа системи національної безпеки і оборони. Чи зрушила справа з мертвої точки або нам знову намагаються замилити очі? Проаналізувати в своєму блозі на Ліга.net пробує експерт Максим Глущенко.

Безумовно, важливо, що значна частина угоди присвячена питанням національної безпеки і оборони, реформування армії та оборонно-промислового комплексу.

Багато правильних пунктів. Але наскільки реально вони виконуватимуться? Навіть на перший погляд видно, що терміни деяких завдань мало реальні, а деякі норми прописані розпливчасто.

Упевнений, що витрати на оборону реально зростуть, тим більше, що активно продавати за кордон військову продукцію зараз можливості у зброярів немає. Тому потрібно розраховувати в основному на державне фінансування.

Колишній бюджет, який армія буквально проїла, необхідно збільшувати в кілька разів. На нові програми в минулому році пішло менше 700 млн. грн. Левова частка з них – на будівництво корабля класу «Корвет» і завершення військово-транспортного літака АН-70. Ось вам просте порівняння – в 2013 році в Україні на оборону виділили 1,8 млрд. дол., А в Росії – 66 млрд. дол. Думаю, коментарі зайві.

В угоді йдеться про не менш ніж 3% від ВВП. З урахуванням падіння ВВП на 8% і 20% інфляції, державний бюджет складе близько 1,3 трлн. грн. і 3% це близько 40 млрд. З яких на заводи надійде не більше 10 млрд. грн. З урахуванням скорочення експорту більш ніж в два рази, цифри для розвитку ОПК невтішні. Необхідно залучати додаткові інвестиції та проводити реформи!

Що стосується переходу до стандартів НАТО, то в угоді вказаний 2019 й рік. Не зовсім зрозуміло, це початок переходу на стандарти або закінчення терміну? Якщо друге – то сильно сумніваюся, що за чотири роки це можливо – надто дорого для нашої країни. У той самий час поступовий перехід можливий, і якщо вітчизняний ОПК буде розвиватися та давати нові зразки техніки і зброї, то процес переходу значно прискориться. Справедливості заради хочу зауважити, що Україна, наприклад, єдина країна в світі, яка виробляє стовбурні протитанкові ракети 6-ти калібрів, в тому числі і стандартів НАТО. А глибока модернізація вертольотів за програмою «Гелікоптер», яку під моїм керівництвом було реанімовано на заводі «Авіакон», дозволяла наблизити машини МІ-24 до стандартів НАТО. Що ж до вступу в Альянс, то не будемо себе обманювати – перспективи туманні.

У пункті «реформа оборонно-промислового комплексу» йдеться про оптимізацію фінансової діяльності держконцерну «Укроборонпром» з метою повернення більшості коштів від реалізації продукції підприємствам-виробникам для їх роботи та розвитку. Грошей для того, щоб модернізувати виробництво та розвиватися, їм дійсно не вистачає, і причини тут не тільки в розподілі коштів, а й в корупційних схемах, за допомогою яких з оборонки довгі роки вимивали кошти. Але як буде забезпечуватися цей механізм і про який обсяг коштів йдеться, поки не ясно. Чи вистачить політичної волі і рішучості відмовитися від підставних іноземних посередників та фантастичних агентських і маркетингових виплат?

Що стосується ініціативи створення міжвідомчої комісії з питань розвитку ОПК при Кабінеті міністрів, то подібний орган, безумовно, необхідний, оскільки безліч проблемних питань знаходяться на стику компетенції кількох міністерств і відомств. Але, згідно документу, це «консультативно-рекомендаційний» орган. А без реальних важелів впливу він навряд чи буде результативним. Інша справа, якщо рішення такої комісії будуть висвітлені в дорученнях прем’єр-міністра, тоді все це здатне перетворитися зі звичайної «говорильні» в реальну роботу. У нинішній ситуації не завадив би і віце-прем’єр з ОПК.

Важливий пункт – це розробка заходів з імпортозаміщення. Сумніваюся, що до зазначеного терміну (ІІІ кв. 2015) можливо створити нові виробничі потужності, хоча частково робота може початися на підприємствах зі схожим виробництвом. А концепцію підготувати цілком реально – і почати її реалізовувати вже в цьому році.

На момент початку АТО більше 60% підприємств залежали від імпорту комплектуючих. Коли ми говоримо про імпортозаміщення, звичайно ми маємо на увазі, перш за все, Росію – це 67% від усього імпорту. Ми залежимо від них, а вони від нас, але в значно меншій мірі. Найбільш відчутна частка імпорту у нас в авіаремонті, ракетобудуванні та космічних проектах.

Різка відмова від комплектуючих з РФ для деяких підприємств буде означати зупинку. І для багатьох – серйозні проблеми.

Наприклад, капітальний ремонт вертольота неможливий без заміни гвинта, але продаж військових лопатей на МІ-24 суворо контролюється Федеральною службою з військово-технічного співробітництва Росії, а купити їх більше ніде. Їхній продаж давно став елементом певного тиску та стримування українських підприємств на зовнішніх ринках. Вартість лопатей зростала щороку на 15%, але питання було навіть не в ціні. Для того, щоб відвести у нас клієнтів, українські варіанти модернізації також не узгоджувалися російськими розробником КБ «Міль». І звісно замовник починав коливатися. Хоча наш авіаремонтний завод «Авіакон» першим в СРСР почав проводити капітальні ремонти, відповідно напрацьований колосальний досвід, а якість робіт перевірена часом. Російські ж підприємства більше орієнтовані на виробництво. Але такий ласий шматок, як обслуговування та ремонт авіатехніки їм, звичайно ж, втрачати не хотілося.

Ще рік тому я домовився з міжнародною компанією Paramaunt group, що володіє необхідними технологіями, про створення на території України спільного виробництва, але до цього, як зазвичай, нікому не було діла.

А зараз відсутність контрольованого кордону стимулює нелегальний імпорт і постачання за завищеними цінами через країни-посередники, такі як Білорусь.

Але все це зовсім не означає, що імпортозаміщення неможливе в принципі.

Уваги в коаліційній угоді заслуговує підпункт про організацію співробітництва в сфері розробок озброєнь з іноземними виробниками. Цілком і повністю підтримую цей напрям. Кооперація з технологічними лідерами та інвесторами – це те, що реально врятує нашу оборонку і дасть їй серйозний поштовх у розвитку. Інтерес до України був і раніше, а зараз, напередодні грандіозних вкладень, він, звичайно ж, сильно збільшиться, і ми вже бачимо перші сигнали. Головне не упустити цю можливість і правильно організувати процес. Досвід подібної співпраці є. Той же «Авіакон» та спільна модернізація вертольотів з французькою компанією Sagem.

Що ж стосується задекларованого відновлення важливих підприємств ОПК, які опинилися на непідконтрольних нам територіях, на базі інших підприємств, то до четвертого кварталу 2015 року, як зазначено в угоді, це зробити буде важко.

Підприємства напрацьовують виробничу базу десятиліттями. Це і обладнання, але перш за все це фахівці. Якраз «Топаз» був цінний, перш за все, людьми, розробниками унікальних технологій для РЛС «Кольчуга», які змусили понервувати чимало країн. Адже ці системи здатні були розпізнавати літаки-невидимки.

Цілком реальне для реалізації прописане в угоді відновлення важливих програм розробки перспективних зразків озброєння та затвердження нових програм в цій сфері.

В Україні маса програм і нереалізованих розробок, які лягли під сукно, оскільки люди, зобов’язані їх втілити в життя, не бачили в цьому вигоди для себе, жили за принципом «тут і зараз». Думаю, що частина цих напрацювань порядком застаріла. Проблемою нашої оборонки є роз’єднаність наукових установ і виробництва. Кожен живе своїм життям, і шлях перетворення нової розробки в практичний зразок виявляється занадто довгим.

Дуже важливо, що з’явилося положення про впровадження механізмів надання можливості приватним розробникам працювати над продукцією військового та спеціального призначення.

Керівники з «великих кабінетів» чомусь завжди скептично ставилися до приватних розробників, вважаючи, що держпідприємства здатні самостійно виконати будь-яку роботу. Але це зовсім не так. Приватник завжди краще вмотивований і показує результати, як правило, і швидше, і якісніше. Тому правильна, збалансована програма державно-приватного партнерства в сфері ОПК дасть приплив свіжих ідей. А що стосується сфери IT, то в Україні фахівців вистачає, ось тільки працюють вони зараз на іноземних замовників і поступово змінюють місце проживання.

Тому, до цього пункту не зайвим було б додати програму створення державного венчурного фонду для інвестування в стартап-проекти. Сучасна зброя – це високі технології і засоби ведення кібервійни, програми-шпигуни та інша наукова фантастика, яка в країнах з розвиненим ОПК давно стала реальністю.

Є ідея або
бажання допомогти?

Залишайтеся на зв'язку і підписуйтесь на нашу розсилку